Пам’яті жертв Голодомору
Багатостраждальна історія нашого народу. Рокамиприховувалась правда про страшний голод 1932-1933 років в Україні. Задуманий голод свідомо спрямовувався на винищення українського селянства. Це була безкровна війна. І ми не повинні забувати тяжких її сторінок.
Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. І сьогодні, через 85 років, жахливо ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського народу.
Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках XXстоліття, не знав, мабуть, жоден народ в історії людства.
Чорним смерчем пройшов голод і по Полтавській області, не минув і нашу Зубівку. Переживши напівголодну зиму та весну 1932 року, селяни з нетерпінням чекали нового врожаю. Передбачалося на осінь видати на трудовий день 5-8 кг зерна. Проте цього не сталося. Напівголодна і майже безхлібна зима 1932-1933 украй ослабила село. На 1933 рік у Зубівці налічувалося 700 дворів.
Важко слухати про те, що промовляють свідки того страшного часу.
Ось спогади Лубченка Михайла Григоровича (1903р.н.): «Майже щодня визивали до сільської ради і там вимагали здати хліб. До нас додому прийшла комісія і забрали зерно, а один мішок захований був на горищі, відшукали і той забрали, висипали з горшків, у яких дружина намагалася заховати ще трохи зерна. Було тяжко…»
Історії різних сімей є лише краплею в морі людського горя, яке довелося пережити мільйонам українських родин у 1932-1933 роках. Це ще раз засвідчує, що Голодомор був не стихійним лихом, а рукотворним актом, страшним злочином.
Біля старовинного МгарськогоПреображенського монастиря в м. Лубнах височить 15-метровий пам’ятник мільйонам жертв голодомору в Україні. Курган насипаний з родючого полтавського чорнозему, він є символом вічної скорботи і болю нашого народу. Неподалік Лубен стоїть гора Зажури. А на ній здійнявся хрест – символ розп’яття українського народу.
Навіть на останнім рубежі
Промінь віри в нас ще не погас.
Боже, Україну бережи,
Господи, помилуй нас!
В наших грудях кулі і ножі,
Нас розп’ято й знищено не раз.
Боже, Україну бережи,
Господи, помилуй нас!
Ось така страшна історія в житті українського народу. Без війни і голоду, при доброму врожаї в Україні померло від 7 до 10 мільйонів людей. Тож яка не гірка правда, ми повинні її знати і пам’ятати.
Наш навчальний заклад теж долучився до заходів у зв’язку з 85 – ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні. Учитель історії Любарець І.Ю. разом із педагогом-організатором Никифоровою Н.О. провели відкриту виховну годину для учнів 5-11 класів «Пам’яті жертв Голодомору», де діти розповіли про страшні події того часу, переглянули мультиплікаційний та документальний фільми. Наприкінці заходу було запалено свічку Пам’яті. Бібліотекар Г.М. Ляпкіна підготувала виставку тематичної літератури «Забуттю не підлягає».
Ми закликаємо кожного громадянина України, кожну сім’ю схилитись перед пам’яттю наших предків. Це дуже потрібно для кожного із нас, для нинішнього і прийдешнього поколінь, для нашої єдності, для віри у життя і справедливість.
